Преподобний Олексій народився в Римі в родині благочестивих Євфіміана і Аглаіди. Подружжя тривалий час було бездітним і невпинно молило Господа про дарування потомства. І Господь потішив подружжя народженням сина Олексія. У шість років юнак почав вчитися і успішно вивчав світські науки, але особливо старанно читав Святе Письмо. Ставши юнаком, він почав наслідувати своїм батькам: строго постив, роздавав милостиню і під багатим одягом таємно носив волосяницю. У ньому рано визріло бажання залишити світ і служити Єдиному Богу. Однак батьки збиралися одружити Олексія і, коли він досяг повноліття, знайшли йому наречену.

 

Однак святий відмовився від одруження і виїхав до Мессопотамії. Потрапивши до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, Алексій продав усе, що в нього було, роздав гроші жебракам і став жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті і годуватися подаяннями. Преподобний харчувався тільки хлібом і водою, а отриману милостиню роздавав немічним і старим.

 

Преподобний прожив в Едесі сімнадцять років. Одного разу паламарю церкви, при якій подвизався преподобний, було видіння про нього: Матір Божа через свою святу ікону звеліла: "Введи в Мою церкву Божого чоловіка, гідного Царства Небесного; молитва його доходить до Бога, як кадило пахощів, і Дух Святий спочиває на ньому". Паламар почав шукати таку людину, але довго не міг знайти. Тоді він з молитвою звернувся до Пресвятої Богородиці, просячи її вирішити його непорозуміння. І знову був голос від ікони, який сповістив, що Божий чоловік є той самий жебрак, який сидить на церковній паперті. Паламар знайшов святого Олексія і ввів до церкви. Святий, уникаючи слави, таємно сів на корабель, що йшов до Кілікії. Але Промисел Божий вирішив інакше: буря занесла корабель далеко на захід і прибила до берега Італії. Блаженний рушив до Риму. Невпізнаний, він смиренно просив у свого батька дозволу оселитися в якому-небудь куточку його двору. Євфіміан помістив Олексія в спеціально влаштованому приміщенні при вході в будинок і звелів годувати його зі свого столу.

 

Живучи в батьківському домі, блаженний продовжував постити і проводити дні і ночі в молитві. Він смиренно терпів образи і глузування від слуг рідного батька. Кімната Олексія знаходилася навпроти вікон його нареченої і подвижник тяжко страждав, чуючи її плач. Тільки безмірна любов до Бога допомагала блаженному переносити цю муку. Святий Олексій прожив у будинку своїх батьків 17 років і був сповіщений Господом про день своєї кончини. Тоді святий, взявши хартію, описав своє життя, просячи прощення у батьків і нареченої.

 

У день кончини святого Олексія в соборній церкві служив літургію Римський Папа Інокентій (402 - 417) у присутності імператора Гонорія (395 - 423). Під час служби з вівтаря пролунав дивний Голос: "Прийдіть до Мене, всі тружденні і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мт. II, 28). Всі присутні зі страху попадали на землю. Голос продовжував: "Знайдіть Божого чоловіка, що відходить у вічне життя, нехай він помолиться за місто". Стали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника.

 

З четверга на п'ятницю Папа, здійснюючи всенощне бдіння, просив Господа вказати угодника Божого. Після літургії знову в храмі почувся голос: "Шукайте Божого чоловіка в будинку Євфіміана". Всі поспішили туди, але святий вже помер. Обличчя його світилося подібно лику Ангела, а в руці була затиснута хартія, яку він не випускав, як не намагалися її взяти. Тіло блаженного поклали на ложе, покрите дорогими покривалами. Папа і імператор опустилися на коліна і звернулися до преподобного, як до живого, просячи розтиснути руку. І святий виконав їх благання. Коли лист був прочитаний, батько, мати і наречена праведника з плачем вклонилися його чесним мощам.

 

Тіло святого, від якого почали відбуватися зцілення, було поставлено посеред площі. Сюди зібрався весь Рим. Імператор і Папа самі внесли тіло святого до церкви, де воно було цілий тиждень, а потім було покладено в мармурову гробницю. Від святих мощей стало витікати запашне миро, яке надавало зцілення хворим.

 

Чесні останки святого Олексія, людини Божої, поховані у церкві святого Воніфатія. В 1216 році були знайдені мощі. Життя святого преподобного Олексія, чоловіка Божого, завжди було одним з улюблених на Русі.

 

 

У четверту неділя Великого посту згадуємо пам’ять ігумена монастиря з Синайської гори Іоана Ліствичника, який залишив нам свої навчання у формі уявних духовних сходів до неба. Етапи духовного вдосконалення він вибудовує у драбину, сходи, якими, сходинка за сходинкою, ми можемо здійнятися до Бога, до вічного життя. Здійнятися, змінюючи своє життя поступово, але неухильно. І саме в цьому полягає урок нинішнього дня, урок четвертої неділі Великого посту.

Церква вчить нас наполегливости, нестримности в духовному зростанні. Але, водночас, Церква вчить бачити духовне зростання як сходи вгору, якими ми здіймаємося поступово й непристанно. Часто ми приходимо до сповіді, розчаровані своїми втратами. Ми ж бо так сподівалися, що попередня сповідь стане рубежем, за яким геть усе в нашому житті піде по-іншому. Аж раптом ми знов повернулися до старих помилок, відчули, як вони тяжіють над нами...

Церква вчить нас не впадати в розпач через відкриття глибини нашого падіння, а поволі, сходинка за сходинкою здійматися на гору християнської досконалості. А це означає - обирати якусь конкретну мету на кожний день або на тиждень, і тоді вже кожного дня вранці і ввечері перевіряти себе: наскільки я зумів стриматися від цього гріха в цей день, наскільки мені вдається жити без нього, наскільки іншим стало моє життя. А потім, переконавшись, що ми зуміли подолати в собі цей гріх, не втрачати пильності щодо нього й обирати собі за мету боронитися від іншої життєвої проблеми. І так крок за кроком здійматися у нашому духовному вдосконаленні, пам’ятаючи, що тільки разом із Богом ми здатні пройти цю складну дорогу: шлях до неба, який простягається до небесної гори, у простір майбутнього Небесного Єрусалиму, вічного Небесного царства.

 

Написав архиєпископ Димитрій (Рудюк)
Святий благовірний князь Київський Ярослав Володимирович (Мудрий) був другим сином святого рівноапостольного князя Володимира-Василія Великого та дружини його Рогнеди. Народився правдоподібно десь близько 983 р. за п’ять літ до великого хрещення Київської Руси-України.

Написав Борис САМБОР
12 грудня 1996 року Архієрейський собор Української Православної Церкви Київського Патріархату ухвалив рішення про причислення до сонму українських святих митрополита Київського і Галицького та всієї Руси – Петра Могилу. Ця знаменна подія відбулася у Свято-Володимирському кафедральному соборі в м. Києві.

Різдво Господа нашого Ісуса Христа здавна вважається сімейним, домашнім святом. І знаково, що розпочинаючи підготовку до його достойної зустрічі, Свята Церква в перший день Різдвяного посту молитовно відзначає пам’ять мучеників та сповідників Гурія, Самона (299-306) та Авіва (322) – охоронців сімейного вогнища. Коротке їх житіє – звичайний мученицький подвиг, але величним є всенародне шанування.

Дивується дехто, що сини Зеведеєві ясно висловили прохання своє перед Тим, Хто знає всі скритності серця. Він дозволив їм виректи прохання своє, щоб навчити всіх хто просить, в молитвах своїх не переступати міри, але приміряти прохання свої з мірою свого убожества.
Юність одне має на увазі, а саме, що Бог, за всемогутністю Своєю, все може зробити, але не знає, що у всьому діє Бог премудро, і хоч все для Нього є можливим, однак творить лиш те, чому слід статися.

Запитуйте у священика

Ви можете задавати питання священику та читати запитання інших відвідувачів сайту

Щоб перейти натисніть тут...

 

Для тих, хто готується до Шлюбу

Для переходу кликніть тут...

Зареєструватись